Договір ренти — це правочин, за яким одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.
Питання укладення договору ренти врегулювали главою 56 Цивільного кодексу України та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Мінюсту від 22.02.2012 № 296/5.
Сторонами у договорі можуть бути фізичні або юридичні особи.
Договір ренти та договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти укладають у письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ст. 732, 220 Цивільного кодексу України
Договором ренти може бути встановлений обов’язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або упродовж певного строку. Може встановлюватись, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату або безоплатно.
Якщо договором ренти встановили, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату, до відносин сторін щодо передачі майна застосовують загальні положення про купівлю-продаж, а якщо майно передають безоплатно — положення про договір дарування, якщо це не суперечить суті договору ренти.
Правила щодо реалізації переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності у разі посвідчення договору ренти не застосовують.
Також Мінюст роз’яснив:
- вимоги до тексту договору ренти;
- забезпечення виплати ренти;
- право платника безстрокової ренти на відмову від договору ренти;
- право одержувача безстрокової ренти на розірвання договору ренти;
- розрахунки між сторонами у разі розірвання договору ренти.
