Реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення платник заповнює так, щоб надати повну інформацію про платіж і документи, на підставі яких перераховує кошти отримувачеві. Платник відповідає за дані, зазначені у реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам лише за зовнішніми ознаками (п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22).
СКАЧАТИ БЛАНК ПЛАТІЖНОГО ДОРУЧЕННЯ 2019
Банки виконують доручення клієнтів, що містяться у документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів (ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III; далі — Закон № 2346). Переказ вважають завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача (ст. 30 Закону № 2346).
Після списання коштів з рахунку платника інформацію, зазначену в реквізиті «Призначення платежу», сторони переказу уточнюють без участі банку (лист НБУ від 09.06.2011 № 25-111/1438-7141).
Отож виходить, що внести зміни до реквізиту «Призначення платежу» платіжного доручення фізично не можна, якщо суми переказу надійшли на рахунок отримувача і переказ завершений. За рекомендаціями НБУ, сторони переказу самостійно уточнюють інформацію у реквізиті «Призначення платежу». Як правило, для цього обмінюються листами, у яких зазначають помилку у реквізиті та правильну інформацію.
Чого очікувати від перевіряльників
Наявність листа з уточненням реквізиту «Призначення платежу» платіжного доручення не гарантує, що перевіряльник не зафіксує надходження плати за товари/послуги, за яким платник не нарахував податкових зобов’язань і не зареєстрував податкову накладну в Єдиному реєстрі пдаткових накладних. Такі фіскальні висновки цілком очікувані, якщо згадати позицію ДФС стосовно помилкових надходжень на рахунки платників.
ДФС роз’яснює: позаяк об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, кошти, не пов’язані з такими взаємовідносинами між суб’єктами господарювання, що їх повернули в належні строки, не підпадають під об’єкт оподаткування (ЗІР, категорія 101.04).
За наявності договірних відносин щодо постачання товарів, надання послуг податкові зобов’язання нараховують відповідно до статті 187 Податкового кодексу України (ПК).
Про це свідчить і судова практика. Зокрема, Верховний Суд розглядав ситуацію, коли за наявності листа-уточнення про зарахування грошових коштів як безпроцентної поворотної фінансової допомоги перевіряльник класифікував кошти, що надішли за призначенням платежу «оплата згідно рахунків» як плату за транспортно-експедиційні послуги. Таких висновків дійшли через наявність договірних відносин між сторонами таких послуг (постанова ВСУ від 19.06.2018 за касаційним провадженням № К/9901/35772/18 у справі № 809/34/17).
Суд вирішив, що «…економічний зміст тієї чи іншої господарської операції визначається платниками податків самостійно та на власний розсуд, а не контролюючим органом. Отже, платник не позбавлений законодавцем права на обрання шляхів здійснення своєї господарської діяльності у межах цивільного законодавства.
Визначальним у змісті наведених законодавчих норм, якими регулюються правильність заповнення платіжного доручення, є те, що вони регулюють правовідносини між банком та платником, у той час, як зміна волевиявлення у розпорядженні коштами є господарськими правовідносинами та визначається цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами».
Суд не підтримав перевіряльників і скасував нараховані податкові зобов’язання і штрафи. Але платникові довелося звернутися до суду, аби ДФС скасувала незаконні нарахування.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Головбух"
