Якщо податкові органи володіють інформацією щодо ухилення платника від сплати податків, вони повинні вживати заходів з метою притягнення до відповідальності саме такого суб’єкта господарювання, а не покладати відповідальність на його контрагента, який документально підтвердив своє право на податкові відрахування.
Таку позицію висловив Вищий апеляційний суд України (далі – ВАСУ), зауваживши, що висновки податківців, які грунтуються не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, що мали місце у періоді, який перевіряють, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання господарських операцій.
Зокрема, та обставина, що директор контрагента позивача не орієнтувався в податковому обліку, а до електронного підпису директора мають доступ сторонні особи, не є свідченням безпідставності формування позивачем податкового кредиту за наслідками операцій із зазначеним суб’єктом господарювання. Адже в матеріалах справи відсутні будь-які фактичні дані, які б свідчили чи могли підтвердити обставину підробки документів та підписання первинних документів іншими особами. Саме по собі незнання директором правил ведення бухгалтерського чи податкового обліку не є свіченням неможливості такої особи поставити товар, позаяк чинне законодавство не містить вимог щодо обов’язку директора самостійно оформлювати податкову та бухгалтерську звітність.
При цьому суд наголосив на необхідності дотримуватися позиції, зазначеної у рішенні Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, якщо держава володіє інформацією про такі зловживання з боку певної фізичної чи юридичної особи, вона може вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання.
Інша справа, коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов’язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується на низку операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов’язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і стосовно якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності. У такому разі влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.
Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов’язків із декларування ПДВ, неможливості з її боку забезпечити дотримання постачальником його обов’язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, ЄСПЛ уважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов’язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею.
Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 (справа № 21-1376во06) дійшов висновку, що «у разі невиконання контрагентом зобов’язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».
Ухвала ВАСУ від 08.02.2017 № К/800/6332/14
