Під час документальної планової виїзної перевірки підприємства податківці направили запити з вимогами надати пояснення та їх документальне підтвердження. Підприємство не надало витребуваних документів у повному обсязі. Перевіряючими складено акти про ненадання документів та направлено повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій. Підприємство не погодилось із таким рішення і звернулось до суду з позовом до ДФС.
Суди перших двох інстанцій встановили: запити контролюючого органу були оформленні з порушенням форми, яка встановлена для таких запитів. А саме не містили печатки контролюючого органу, підписані не уповноваженими особами та не містили місця подання.
Також суди вбачають, що підприємство надало всі первинні документи, які використовують в бухгалтерському та податковому обліках, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, а також регістри бухгалтерського обліку.
Запитувані податківцями такі документи, як калькуляції, лімітно-забірні картки, технологічні картки, картки розкрою тощо не є первинними бухгалтерськими документами у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV. Те що податковий інспектор відносить дані документи до первинних бухгалтерських документів є безпідставним.
Верховний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність притягнення підприємства до відповідальності на підставі положень пункту 121.1 Податкового кодексу України.
Постанова ВСУ від 10.06.2019 у справі №804/5840/16
