Основні нормативно-правові акти, які регулюють питання надомної праці, такі:
- Кодекс законів про працю України (КЗпП): частина 8 статті 179 Кодексу передбачає, що жінка або особи, зазначені у частині 7 цієї статті (тобто батько дитини, баба, дід чи інші родичі, які фактично доглядають за дитиною), у період перебування у відпустці для догляду за дитиною, за їх бажанням, можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома;
- Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII: у статті 18 цього Закону передбачають можливість надомної праці для інвалідів. Зокрема, зазначили, що інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома;
- Положення про умови праці надомників, затверджене постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.09.1981 № 275/17-99 (далі — Положення № 275): пункт 1 Положення № 275 передбачає, що надомниками є особи, які уклали трудовий договір з підприємством про виконання роботи вдома особисто з матеріалів і з використанням знарядь та засобів праці, виділених роботодавцем або придбаних за рахунок його коштів, а також із власних матеріалів та з використанням особистих механізмів й інструментів із дозволу керівництва;
- Конвенція Міжнародної організації праці про надомну працю № 177 та Рекомендація МОП № 184 щодо надомної праці: зокрема, у Конвенції № 177 визначили термін «надомна праця» як робота, яку особа виконує за місцем її проживання або в інших приміщеннях за її вибором, але не у виробничих приміщеннях роботодавця; за винагороду; з метою виробництва товарів або послуг згідно із вказівками роботодавця. На надомників поширюють законодавство про працю, а також колективні договори.
Положення № 275 передбачає переважне право на укладення трудового договору про роботу на дому, а саме:
- жінки, що мають дітей віком до 15 років;
- інваліди й пенсіонери (незалежно від виду призначеної пенсії);
- особи зі зниженою працездатністю, яким в установленому порядку рекомендовано роботу в надомних умовах;
- особи, що доглядають за інвалідами або членами сім’ї, які тривалий час хворіють і за станом здоров’я потребують догляду;
- особи, зайняті на сезонних роботах (у міжсезонний період), а також які навчаються в закладах з очною формою навчання;
- особи, які з об’єктивних причин не можуть бути зайняті безпосередньо на виробництві в цій місцевості (наприклад, у районах і місцевостях, що мають вільні трудові ресурси).
Трудові штрафи: граємо за новими правилами
Робочим місцем надомника може бути його квартира або інші приміщення, які йому належать, у т. ч. і не за місцезнаходженням (юридичною адресою) підприємства, тобто в іншій місцевості (населеному пункті). Квартира надомника має відповідати певним вимогам. Зокрема, що організація трудових процесів удома можлива лише для осіб, які мають потрібні житлово-побутові умови (п. 9 Положення № 275). Обстежують житлово-побутові умови надомника представник роботодавця за участю представника профспілки, а також у потрібних випадках — представники органів санітарного та/або пожежного нагляду. Якщо на підприємстві профспілковий орган відсутній, до обстеження доцільно долучити членів представницького органу трудового колективу, наприклад ради трудового колективу. Під час обстеження слід звернути увагу на те, чи не створить виконання надомником дорученої роботи незручностей сусідам, адже доручати надомникам такі роботи заборонено (п. 12 Положення № 275). Результати обстеження оформлюють актом.
Обмеження, встановлені законодавством про сумісництво, на надомників не поширюють.
Під час оформлення на роботу надомник, зобов’язаний надати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.
Згідно з КЗпП трудовий договір із працівниками укладають, як правило, у письмовій формі. Відповідну норму передбачає і Положенням № 275 для надомників. Разом із тим наразі законодавство про працю не передбачає будь-яких юридичних наслідків для сторін договору у разі недотримання його письмової форми, у т. ч. визнання договору в такому випадку недійсним.
У письмовому трудовому договорі (додаток 2) слід чітко визначити основні й додаткові зобов’язання сторін, зокрема й ті, що передбачені законодавством для надомників, а також:
- найменування підприємства-роботодавця;
- конкретні умови праці працівника;
- умови оплати праці;
- види робіт, що підлягають виконанню;
- адресу робочого місця надомника тощо.
Разом з цим, у трудовому договорі слід зазначити його вид.
Із надомником, як і з іншими працівниками можна укласти:
- безстроковий трудовий договір;
- трудовий договір на визначений строк, установлений за погодженням сторін;
- трудовий договір на час виконання певної роботи (ст. 23 КЗпП).
Надомну роботу за трудовим договором працівників підприємства не слід плутати із роботою вдома ФОП за цивільно-правовими договорами (ЦПД).
Укладення трудового договору оформляють наказом чи розпорядженням роботодавця про прийняття працівника на роботу. Також потрібно подати повідомлення про прийняття ДПС.
Надомника слід ознайомити під розписку і з відповідними локальними нормативними актами підприємства, зокрема, з:
- правилами внутрішнього трудового розпорядку;
- колективним договором;
- посадовою (робочою) інструкцією.
За інформацією Управління Держпраці у Кіровоградській області
