Згідно з частиною шостою статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі — Закон № 2464) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини й органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу з тимчасової непрацездатності, допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами, допомогу чи компенсацію відповідно до законодавства, нараховують єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в розмірі 33,2%.
У разі якщо база нарахування ЄСВ (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (грошове забезпечення, дохід), сума ЄСВ розраховується роботодавцями як добуток розміру мінімальної заробітної плати та ставки ЄСВ, встановленої для відповідної категорії платника.
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
Зазначена норма щодо нарахування ЄСВ застосовується за умови відпрацювання застрахованою особою повного календарного місяця.
Для платників, зазначених у пункті 11 частини першої статті 4 Закону № 2464, зокрема які отримують допомогу з тимчасової непрацездатності, ЄСВ встановлюється у розмірі 2% суми допомоги з тимчасової непрацездатності (ч. 12 ст. 8 Закону № 2464).
Обмежень щодо розміру доходу в частині утримання ЄСВ із заробітної плати найманих працівників Законом № 2464 не передбачено.
Тобто якщо розмір допомоги з тимчасової непрацездатності, нарахований працівнику за звітний місяць, менше мінімальної зарплати, то роботодавці нараховують ЄСВ найманому працівнику на мінімальну заробітну плату в розмірі 33,2% та утримують ЄСВ із фактичної суми допомоги з тимчасової непрацездатності у розмірі 2%.
