Правова природа договорів купівлі-продажу визначає наступне волевиявлення сторін цих договорів (правочинів): у продавця — на передачу покупцеві товару, у покупця — на прийняття товару та його оплату. Жодної іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків, штучне зменшення бази оподаткування тощо) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобов’язання припиняється його виконанням. Тобто після виконання договорів унаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату всі правовідносини між ними завершуються. Після цього в кожної із сторін правочину (договору) виникають правовідносини вже з іншим суб’єктним складом.
Такого висновку дійшов апеляційний суд, не погоджуючись із доводами податківців, що всі договори, укладені певним суб’єктом господарювання із його контрагентом, не створюють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними.
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
При цьому, знову поза увагою податкового органу залишився той факт, що як підприємство-позивач, так і його контрагент виконали умови укладених між ними угод, чим і підтвердили факт їх укладення. Про це свідчать і первинні документи, долучені до матеріалів справи. Тобто відбулося реальне постачання товарно-матеріальних цінностей за договором купівлі-продажу, а не лише документальне оформлення цих господарських операцій із перерахуванням коштів продавцю, на чому наполягали податківці.
Не взяв до уваги суд і заперечення контролерів про нікчемність договору через неможливість його виконання з огляду на обмеженість персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів у контрагента. На думку суду, такі висновки податкового органу грунтуються на припущеннях та аналітичних даних — висновків іншого податкового органу, без встановлення достовірної інформації з компетентних джерел.
