Як указав Вищий господарський суд України, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230–233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв’язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Зокрема, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, ненадання технічної чи іншої документації, у якій описуються властивості речі).
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. При цьому обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відтак, у зв’язку із ненаданням підприємцем-позивачем господарському суду доказів, які б підтверджували вчинення ним оспорюваних договорів під впливом обману, тобто внаслідок навмисного введення позивача в оману щодо обставин, які впливали на вчинення правочинів, йому було відмовлено в задоволенні позову.
