У договорі між юридичними особами неможливо указати вартість товару в гривні. Якщо вказано «гривневий еквівалент євро», є вирішення проблеми? Чи існують інші шляхи вирішення питання? Чим вони регламентовані?
Чинним законодавством дійсно передбачено, що основні розрахунки між контрагентами, зокрема зобов’язання, повинні здійснюватись в гривні, однак не заборонено вказувати гривневий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
Так, у статті 524 Цивільного кодексу України (ЦК) визначено, що валюта зобов’язання має бути виражена в грошовій одиниці України — гривні або ж сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК також визначено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях, або ж, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Водночас, законодавством прямо не зазначено як визначати гривневу ціну та яким чином вона буде змінюватись. Тобто не вказано алгоритм розрахунку ціни в гривневому еквіваленті іноземної валюти.
Так, сторони самостійно визначають алгоритм розрахунку договірної ціни, якщо сторони в договорі не прописали курс перерахунку іноземної валюти в гривневий еквівалент. Сторони також мають право обрати, наприклад, міжбанківський курс іноземної валюти, а не офіційний курс НБУ, добавити коефіцієнт розрахунку.
Водночас, алгоритм розрахунку потрібно прописати так, щоб у сторін не виникало суперечностей в подальшому, зважаючи не те, що судова практика щодо розв’язання спірних питань підтверджує право сторін застосовувати саме курс НБУ.
Ще більше робочих ситуацій ви знайдете в експертно-правовій системі «Експертус Податки»
