Верховний суд України розглянув справу за позовом щодо скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Як свідчать обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, дійшли висновку, що сторони досягли домовленості про припинення трудового договору за угодою сторін, яку відповідач виконав.
Чи покарають за воєнного стану за неподання звітності
Вищий адміністративний суд України постановою від 19 червня 2013 року скасував попередні судові рішення посилаючись на те, що позивач (звільнений працівник) 10 липня 2012 року подав заяву про звільнення з посади за згодою сторін з наданням щорічної відпустки за 2012 рік. За умови надання позивачу відпустки з 10 липня 2012 року на строк 36 календарних днів звільнення позивача за угодою сторін мало відбутися в останній день такої відпустки. Проте відпустку позивачу було надано лише з 23 липня 2012 року, а датою його звільнення визначено останній день цієї відпустки — 28 серпня 2012 року. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ненадання позивачу відпустки згідно з заявою від 10 липня 2012 року свідчить про фактичну згоду сторін на анулювання домовленості про припинення трудового договору за угодою сторін у визначений сторонами строк — 10 липня 2012 року, а тому правових підстав для звільнення позивача з роботи з 28 серпня 2012 року за угодою сторін у відповідача не було.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, відповідач (роботодавець) звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (КЗпП) у подібних правовідносинах.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що ухвалюючи своє рішення, касаційний суд не звернув уваги на те, що у заяві про звільнення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП, сторони погодили лише надання позивачу щорічної відпустки за 2012 рік. Проте інших умов звільнення, зокрема дати початку відпустки, заява не містила. Тому висновок касаційного суду про домовленість сторін про надання відпустки позивачу саме з 10 липня 2012 року не грунтується на матеріалах справи.
Анулювання домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом щодо звільнення працівника з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП, можливе при взаємній згоді власника підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом та працівника.
За результатами розгляду справи було задоволено заяву відповідача — роботодавця, а Постанову Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2013 року — скасовано.
