Наявність первинки не є беззаперечним доказом реальності конкретної госпоперації

Постанова ВС від 28.12.2022 по справі № 520/1284/19

Касаційний адмінсуд у складі Верховного Суду (далі – ВС) скасував постанову Апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким підтримав позицію податківців у справі щодо спростування реальності госпоперацій позивача з його контрагентами.

Визнаючи доводи податківців щодо нереальності госпоперацій, суд першої інстанції взяв до уваги такі обставини:

• відсутність у зазначених постачальників фізичних, технічних, технологічних умов, кваліфікованого персоналу, об’єктивно необхідних для вчинення госпоперацій з постачання товару на адресу позивача. Зокрема, постачальники не подавали звітність, пов’язану з використанням трудових ресурсів;
•  відсутність підтвердження факту транспортування, навантаження, розвантаження, зберігання, приймання товарів, у зв’язку з відсутністю відповідних документів;
• відсутність сертифікатів якості або паспортів товару;
• відсутність факту придбання товарів та послуг відповідної номенклатури по ланцюгу постачання за результатами аналізу інформації з Єдиного реєстру податкових накладних;
• кримінальні провадження, порушені щодо контрагентів згідно з даними з Єдиного реєстру досудових розслідувань. .

ВС зауважив, що транспортні документи не є первинними документами щодо госпоперації з придбання (постачання). Разом з тим, Апеляційний суд не взяв до уваги наведені обставини щодо характеру діяльності контрагентів та вимоги Національного стандарту України ДСТУ Б В.2.7-127:2015, які об’єктивно свідчать не на користь доводу платника, що госпоперації мали реальний характер. Оцінка судом першої інстанції факту відсутності у платника документів щодо транспортування, розвантаження, приймання та зберігання товару є правильною з огляду на обсяг задокументованих платником операцій з придбання товарів, число постачальників і спільність їх характеристик. Допускаючи відсутність документів щодо транспортування товару, загальна практика господарювання передбачає їх наявність. Водночас у платника відсутні документи щодо транспортування товару в операціях з 39 контрагентами.

ВС зазначив, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право платника на витрати та/або податковий кредит від виконання податкового обов’язку іншими платниками — постачальниками товарів (послуг). Однак якщо в судовому процесі будуть встановлені обставини, які засвідчать, що платник був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов’язань, отриману податкову вигоду у вигляді права на витрати та податковий кредит визнають безпідставною.

Як підсумок, у Апеляційного суду не було підстав застосувати принцип індивідуальної відповідальності платника, адже на противагу доводам ДПС платник не довів, що він діяв з належною обачністю, вибираючи контрагента, та пересвідчився у достовірності первинних документів, на підставі яких сформував показники свого бухгалтерського та податкового обліку.

Касаційний адмінсуд резюмує, що наявність первинних документів є обов`язковою, але не єдиною достатньою умовою для формування податкового кредиту та витрат, оскільки виконання зобов’язання за правочином зумовлює складання й інших документів. Формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції, якщо контролери наводять доводи, які ставлять під сумнів її здійснення.