Чи можна використовувати торговельну марку на безоплатній основі

Торговельні марки (ТМ) належать до об’єктів права інтелектуальної власності. Право на їх використання є майновими правами інтелектуальної власності, а розпорядитися ними можна у порядку, встановленому главою 75 Цивільного кодексу України (ЦК). Для цього у письмовій формі укладіть один із таких договорів:

• ліцензію на використання ТМ,
• ліцензійний договір
• договір про створення за замовленням і використання ТМ,
• договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності,
• інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

У ситуації, що розглядаємо, уклали договір на передання права використання ТМ, тобто використали останню із дозволених форм договорів.

Спеціальні вимоги щодо укладання таких договорів (крім останнього) містять статті 1108-1113 ЦК, і лише ліцензійний договір згадує про плату за використання об’єкта права інтелектуальної власності. Проте це не означає, що ліцензійний договір обов’язково має бути оплатним. Так, згідно з частиною 3 статті 1109 ЦК у ліцензійному договорі можна визначити й інші умови, які сторони бажають включити у договір. Тобто законодавство не зобов’язує надавати дозвіл на використання ТМ лише на платній основі. Щоб уникнути визнання договору нікчемним, важливіше узгодити у ньому всі істотні умови такого виду правочину (постанова Вищого господарського суду України від 10.10.2006 № 39/57).

Первинні документи БЛАНКИ

• Форми первинних документів
• Наказ на право підпису первинних документів ЗРАЗОК

Ціна як істотна умова договору

Сторони, що укладають господарський договір, зобов’язані погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України). Попри те що господарські договори можуть бути як відплатними, так і невідплатними, ціна залишається істотною умовою кожного договору. Її встановлюють за домовленістю сторін (ст. 626, 632 ЦК). Тому із правового погляду договір можуть визнати нікчемним лише тому, що в ньому не зазначили ні суми винагороди, ні того, що ТМ використовують на безоплатній основі.

Якщо власник ТМ не претендує на винагороду за її використання, пропишіть у договорі умову на кшталт «право використовувати ТМ надається на безоплатній основі». Іноді, щоб уникнути зайвих запитань від податківців, у договорі зазначають, що вартість використання ТМ включають до вартості товару та окремо не оплачують. У такому вигляді договір вже не виглядає безоплатним.

Ризики оподаткування

Донедавна податківцям і платникам податків було складно дійти згоди щодо безоплатного використання ТМ. До 2015 року, коли з метою оподаткування податком на прибуток склад доходів і витрат визначав Податковий кодекс України (ПК), у ньому був підпункт 135.5.4, який вимагав відносити до складу доходів вартість безоплатно отриманих товарів, робіт, послуг. Прикриваючись цією нормою, податківці проводили аналогію між отриманою в безоплатне користування ТМ і безоплатно отриманою послугою. Незрозуміло, звідки брали так звану звичайну ціну цієї послуги, однак «накручували» великі суми податку, штрафу, пені.

Нині ситуація на законодавчому рівні змінилася. Із 01.01.2015 фінрезультат до оподаткування податком на прибуток визначають за правилами бухобліку, нормами НП(С)БО та МСФЗ. У цих стандартах знайдемо відповідь на запитання, як відобразити в обліку дохід за безоплатно отриманими матеріальними та нематеріальними активами. Однак безоплатно отримані послуги не можуть бути активом.

Дохід визнають за двох умов — у разі збільшення активу або зменшення зобов’язання (п. 5 П(С)БО 15). Якби підприємство отримало ТМ у власність, актив збільшився б. За безоплатного отримання послуг актив не збільшується. Зобов’язання у цій ситуації також не виникає, адже не виникає заборгованість підприємства перед власником ТМ. Тобто за таких обставин немає підстав визнавати дохід.

Операція не зумовлює для підприємства жодних ПДВ-наслідків, попри те що постачання послуг іншій особі на безоплатній основі є об’єктом оподаткування ПДВ (пп. «в» пп. 14.11.185, пп. «б» п. 185.1 ПК). Навіть якби засновник-фізособа був платником ПДВ, підприємство отримало б нульову податкову накладну. У такому разі податкові зобов’язання на суму перевищення мінімальної бази оподаткування над договірною ціною виникають у надавача безоплатної послуги, тобто у фізособи — платника ПДВ. Якщо фізособа не є платником ПДВ, донараховувати ПДВ їй не доведеться.