Ліцензійний договір – це договір передачі права використання щодо об’єкта інтелектуальної власності (ч. 1 ст. 1109 ЦКУ). Дану ситуацію слід відрізняти від двох інших договорів, які теж пов’язані з об’єктами інтелектуальної власності:
За останніми двома договорами відбувається повна уступка прав інтелектуальної власності (передача прав на володіння, користування, розпорядження). Вони передбачають передачу виключного права не тільки на використання самого об’єкта, але й права на дозвіл використання та перешкоджання неправомірному використанню об’єкта. Наприклад, купівля-продаж веб-сайту, інтернет-магазину, розробленої для покупця комп’ютерної програми чи бази даних. За своєю суттю договір купівлі-продажу та договір передачі виключних майнових прав інтелектуальної власності можуть збігатися, окрім двох нюансів:
перший є незворотнім, а другий може передбачати певний строк дії, після закінчення якого виключні майнові права на інтелектуальну власність повертаються до попереднього власника;
на відміну від купівлі-продажу договір передачі виключних майнових прав може передбачати їх не повну, а лише часткову передачу (ч. 1 ст. 1113 ЦКУ).
Таким чином, ліцензійний договір є договором передачі лише невиключного майнового права щодо використання об’єкта. Ліцензійний договір можна розглядати як різновид авторського договору про передачу невиключного майнового права. Поняття останнього вводиться у п. 4 ст. 32 профільного Закону «Про авторське право…» від 23.12.1993 р. № 3792 (далі – Закон № 3792). Проте незважаючи на схожість, об’єктом, який передається у ліцензійному договорі є ліцензія, а в авторському договорі поняття «ліцензія» може не вводитися, так як об’єктом передачі є майнові права. Однак, сама ліцензія може оформлятися не тільки як окремий документ, а й як складова частина ліцензійного договору (ч. 2 ст. 1108 ЦКУ). Отже, фактичні наслідки за даними договорами юридично тотожні.
Увага:Ліцензійний договір – це передача лише невиключного права, яким є право використання; також у договорі є такий об’єкт як ліцензія, що передається. Це ті ключові аспекти, які відрізняють даний договір від інших подібних договорів зі сфери інтелектуальної власності.
Як приклад ліцензійних договорів можна назвати придбання комп’ютерних програм для ведення бухгалтерського обліку, придбання операційної системи Windows, використання чужого веб-сайту, придбання прав на відтворення музичних творів у спортивному клубі, передача права на використання торговельної марки тощо.
Шукайте в системі «Експертус Головбух» опис робочої ситуації, яка аналогічна вашій, потрібні форму (зразок), довідник, відео. Якщо не знайдете, то можете надіслати звернення до нашої експертної підтримки через Онлайн-помічник
Істотні умови ліцензійного договору визначаються у ч. 3 ст. 1109 ЦКУ і до них належать:
вид ліцензії;
сфера використання об’єкта права інтелектуальної власності.
У ліцензійному договорі мають бути зазначені конкретні права, передбачені способи їх використання, строки їх передачі. Також строки, розмір і порядок платежів за використання об’єктів інтелектуальної власності.
Ліцензійний договір: види
Ліцензія за договором може бути:
невиключна – це можливість власника об’єкта договору (наприклад, торговельної марки) продовжувати його використовувати у сфері, яка не обмежена ліцензією, коли за ним залишається можливість видавати іншим особам ліцензії (абз. 4 ч. 3 ст. 1108 ЦКУ). Вважається, що даний вид ліцензії існує у ліцензійному договорі за замовчанням, якщо не зазначено про інше (ч. 4 ст. 1109 ЦКУ);
виключна – така ліцензія забороняє використання об’єкта його власником та видачу ним інших ліцензій (абз. 2 ч. 3 ст. 1108 ЦКУ);
одинична – від виключної відрізняється тим, що дозволяє власнику продовжити використовувати об’єкт у сфері, яка обмежена ліцензією. Однак, він не може видавати інші ліцензії (абз. 3 ч. 3 ст. 1108 ЦКУ).
Сфера дії ліцензії – це обсяг переданих прав, спосіб їх використання, строк і територія, на якій може використовуватися об’єкт інтелектуальної власності.
Якщо дозволено ліцензійним договором то отримувач ліцензії (ліцензіат) може укласти субліцензійний договір – це передача права на використання об’єкта інтелектуальної власності (субліцензії) ліцензіатом іншій особі (субліцензіату).
ліцензіар – це той, хто передає права на використання об’єктом;
ліцензіат – це той, хто отримує права на використання об’єктом.
У разі належності майнових прав декільком особам договір може стати багатостороннім.
Укладення ліцензійного договору
Ліцензійний договір завжди укладається у письмовій формі (ч. 2 с. 1107 ЦКУ). Він не потребує обов’язкового нотаріального посвідчення, але воно може бути зроблене за бажанням сторін. Також не обов’язковою умовою є і державна реєстрація даного договору.
Однак, ліцензійні договори можуть бути усними згідно ч. 1 ст. 33 Закону № 3792 у випадку опублікування твору у періодичних виданнях (газетах, журналах та ін.).
Часто ліцензійні договори створюються у вигляді форми, до якої може приєднатися ліцензіат (ст. 634 ЦКУ).
Ліцензійні платежі – якими вони бувають
Ліцензійний платіж за договором може бути:
фіксований (паушальний);
періодичним (роялті);
комбінованим (фіксований + періодичний).
Періодичний платіж (роялті) може бути твердим або у відсотках від доходу тощо. Однак, роялті не може бути меншим за мінімальні ставки які передбачені постановою Кабміну від 18.01.2003 р. № 72.
Якщо у ліцензійному договорі встановлений фіксований платіж, то у договорі має бути обов’язково прописаний максимальний тираж твору (рішення Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 р. № 12).
Також можливе укладення ліцензійного договору на безоплатній основі (п. 9 листа ВГСУ від 22.01.2007 р. № 01-8/24).
Якщо сплатите податок не на той рахунок, ДПС вже не штрафуватиме. Це справедливо, адже ви все одно поповнили бюджет держави. Але врегулювати напрям сплати податку маєте самотужки, подавши заяву до податкової
За п. 4 П(С)БО 15 під роялті розглядається будь-який платіж, що отримується як винагорода за користування авторським та суміжним правом. За пп. 14.1.225 ПКУ як роялті розглядається платіж за користування об’єктом інтелектуальної власності.
Обидва нормативні акти серед об’єктів роялті розглядають літературні твори, комп’ютерні програми, записи на носіях інформації, аудіовізуальні твори, торговельні марки тощо. Однак, у пп. 14.1.225 ПКУ дано перелік тих платежів, які не вважаються роялті:
У бухгалтерському обліку у вищеперерахованих ситуаціях можуть визнаватися нематеріальні активи (рахунок 12).
Ліцензійний договір та оподаткування
Роялті не є об’єктом оподаткування і відповідно ліцензійний платіж у вигляді роялті не оподатковується (абз. 2 пп. 196.1.6 ПКУ). Однак, придбання нематеріальних активів є об’єктом оподаткування на загальних підставах. Щодо програмної продукції був зроблений виняток у п. 26¹ підрозділу 2 розділу XX ПКУ – вона звільнялась від оподаткування ПДВ по 31 грудня 2022 року включно.
До постачання програмної продукції було прирівняно й наданняза ліцензійним договором чи іншим цивільно-правовим договором доступу до певного контенту веб-сайту, а також дозволу на попередню інсталяцію (преінсталяцію) комп’ютерної програми. Тобто такі операції теж не обкладались ПДВ (до 31.12.2022) відповідно до згаданого п. 26¹ підрозділу 2 розділу XX ПКУ. Відповідне роз’яснення є в індивідуальній податковій консультації ДПС від 26.09.2019 р. № 408/6/99-00-07-03-02-15/ІПК.
З 01.01.2023 року завершена дія пільги з ПДВ на постачання програмної продукції. Законотворці ще 28.07.2022 зареєстрували законопроект щодо пролонгації особливостей оподаткування програмної продукції № 7161. Однак, дія пільги досі не подовжена.
Увага: з 01.01.2023 при постачанні програмної продукції нараховується ПДВ.
Щодо податку на прибуток, то у малодоходників облік ліцензійних платежів (роялті) здійснюється за правилами бухгалтерського обліку, тобто ніяких коригувань. У високодоходників при роялті-платежах слід виділити дві ситуації, коли здійснюється коригування фінрезультату (пп. 140.5.7 ПКУ):
платіж неплатникам податку на прибуток або тим, що сплачують його за меншими ставками, ніж 18% (неприбуткові організації, єдиноподатники);
платіж нерезидентам.
У цих випадках ПКУ вимагає здійснювати збільшення фінрезультату на суму цих платежів (і не тільки). Правила цих коригувань описані у пп. 140.5.6-140.5.7 ПКУ. У випадку операцій з нерезидентами дані коригування не здійснюються, якщо:
операція визнана як контрольована з відповідними наслідками (там коригування є, але за іншими правилами);
коли операція не є контрольована, але платник податку підтверджує суму таких витрат за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки», відповідно до процедури, встановленої ст. 39 ПКУ без подачі звіту про контрольовані операції (абз. 2 пп. 140.5.6 ПКУ).
В останньому випадку платник податку виконує ті ж самі дії, що й при контрольованих операціях, готує відповідну документацію, але звільняється від подачі звітності по ним і до нього не застосовуються штрафи за порушення правил трансфертного ціноутворення.
