За умовами кредитно-заставного договору, укладеного з банком у 2008 році, позичальник отримав кредит для придбання автомобіля. 2009 року через різке погіршення матеріального стану позичальника та неспроможність виконувати зобов’язання за цим договором виникла заборгованість. Для погашення заборгованості на вимогу банку в порядку, визначеному кредитно-заставним договором, позичальник добровільно за актом приймання-передачі передав банку придбаний автомобіль для подальшої реалізації та направлення виручених коштів на погашення заборгованості за кредитним договором. Проте банк жодних дій для реалізації автомобіля не провів і, крім того, втратив техпаспорт, унаслідок чого майно так і не було реалізоване.
З урахуванням суті взаємопов’язаних кредитних і заставних зобов’язань факт прийняття кредитором від боржника предмета застави для його подальшої реалізації, що передбачено умовами укладеного між сторонами кредитно-заставного договору, породжує для кредитора обов’язок вчинити необхідні для цього дії протягом розумного строку (якщо відповідний строк не визначено законом або договором). Ухилення від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора.
Якщо боржник доведе, що не виконав грошового зобов’язання через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності (нарахування та сплати процентів за користування кредитом). Оскільки порушення грошового зобов’язання у вигляді його прострочення боржником не настало, вважається, що виконання зобов’язання відстрочено на час прострочення кредитора.
При цьому факт передачі позичальником автомобіля для реалізації банку не припиняє існування між ними договірних зобов’язань і не звільняє боржника від обов’язку погашати тіло кредиту та в разі прострочення — сплачувати штрафні санкції.
Постанова ВСУ від 06.04.2016 № 6-2387цс15
