Інспектор Держпраці виявив, що у ФОПа працівники працювали за цивільно-правовими угодами. Але характер відносин мав ознаки трудових.
Підприємця притягнуто до адмівідповідальності за статтею 41 Кодексу України про адміністративну відповідальність, а потім ще до фінансової відповідальності за статтею 265 Кодексу законів про працю України.
Підприємець вважає рішення працівників Держпраці неправомірним.
Верховний суд України (ВСУ) відмітив: при притягненні ФОП до відповідальності на підставі згаданих норм однакові суб'єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).
Підприємець вважає, що відповідальність за одне й те саме порушення двічі суперечить статті 61 Конституції України: ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Щоб визначити до якої юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення частини другої статті 265 КЗпП ВСУ брав до уваги:
- мету відповідальності — покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці;
- характер шкоди — шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику;
- вид стягнення — фінансова санкція у виді штрафу;
- суб'єкт, який притягує до відповідальності — державний орган;
- джерело сплати — штраф зараховується до державного бюджету.
ВСУ вбачає тотожність визначення правопорушення за абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП: «фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)». Обставини, що слугують підставою їх встановлення для ФОП — ідентичні.
Тож такі правопорушення належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність.
Оскільки першою набрала законної сили постанова про притягнення ФОП до адмівідповідальності у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн, рішення Держпраці про притягнення відповідальності за статтею 265 КЗпП є порушенням статті 61 Конституції України.
Постанова ВСУ від 22.04.2019 у справі №806/2143/18