Положеннями Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) передбачили випадки, коли юридична особа повинна компенсувати (відшкодувати) найманому працівнику витрати на проїзд, а саме у зв’язку:
- з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість (ст. 5-1 КЗпП)
- із службовими відрядженнями (ст. 121 КЗпП).
Вартість проїзду в інших випадках можуть компенсувати за рішенням керівника підприємства. У таких випадках це є додатковим благом найманого працівника.
До складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника включається суму доходу у вигляді додаткового блага (пп. 164.2.17 Податкового кодексу України; ПК).
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок за ставками, визначеними у статті 167 ПК (пп. 168.1.1 ПК).
Оскільки проїзд найманого працівника до місця роботи та/або з роботи до дому не пов’язаний із виконання ним трудової функції та не підпадає під дію КЗпП, то у разі прийняття керівником підприємства рішення щодо виплати компенсації за проїзд працівнику суму такої компенсації оподатковують ПДФО на підставі підпункту 164.2.17 ПК.
За інформацією ДПС у Житомирській області
Роботодавці інколи намагаються покращити умови праці для працівників, але це може спричинити для них неочікувані штрафи. Підкажемо, що податківці вважають додатковим благом і чи можна уникнути податкових ризиків, коли надаєте працівникам додаткові послуги або товари
