Банк прийняв але не виконав платіжне доручення на сплату авансових внесків з податку на прибуток. Підприємство повідомило податківців про не виконання банком цієї платіжки. Податківці листом підтвердили, що кошти дійсно не надходили. Через це у підприємства виник податковий борг і податківці надіслали податкову вимогу щодо сплати за узгодженим грошовим зобов`язанням авансового внеску з податку на прибуток. Одночасно контролери повідомили:
- на будь-яке майно підприємства розповсюджується право податкової застави, а на суму податкового боргу нараховано пеню та штрафи;
- майно, що перебуває у власності позивача, підлягає опису у податкову заставу;
- також підприємство повинно надати інформацію про майно й документи, необхідні для опису у податкову заставу, та про суму дебіторської заборгованості станом на звітну дату з переліком дебіторів.
Водночас підприємство звернулося до суду з позовом до банку з вимогою виконати платіжне доручення, яке банк так і не виконав. Суд зобов’язав банк виконати платіжне доручення та перерахувати авансовий внесок з податку на прибуток. Про це судове рішення позивач повідомив ДПІ листом.
При цьому підприємство не погодилось із податковою вимогою, рішенням про опис майна у податкову заставу та запитом про погашення заборгованості або про надання інформації щодо наявності та опису майна.
Верховний Суд України (далі — ВС), вирішуючи спір за аналогічних обставин, у постанові від 06.04.2004 № 8/140 дійшов висновку, що у разі невиконання банком платіжного доручення на перерахування податку відповідальність не може наставати для платника. Визначальним при вирішенні спору за таких обставин про скасування податкової вимоги є те, з чиєї вини не відбулося повне внесення податку до бюджету або державного цільового фонду. Коли таке незарахування не є наслідком винних дій платника, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред`явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів.
Але у цій справі ВС вирішив відступити від цього правового висновку і вказав: у разі несвоєчасного або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов`язання з вини банку платника такий платник звільнений від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені. Однак, не звільнений від обов`язку сплатити в повному обсязі податкове зобов`язання.
ВС вважає, що оспорювана підприємством податкова вимога не є формою чи видом притягнення платника до відповідальності (не є за своєю суттю фінансовою санкцією у вигляді штрафу та/або пені), а свідчить про необхідність погасити суму податкового зобов`язання. Відтак немає підстав і для її скасування, оскільки податкове зобов`язання на момент її винесення податковим органом належно виконане не було.
Крім того, саме у платника податків, а не у контролерів, існували договірні відносини із банком. Цей банк в даному випадку надавав платнику податків відповідні банківські послуги, як контрагент по господарському договору про банківське обслуговування. Підприємство було вільне у виборі відповідного банку для зберігання та переказів його коштів. Тому невиконання своїх обов`язків банком-контрагентом є комерційним ризиком підприємства і не може бути перекладий на державу.
Постанова ВС від 01.07.2020 у справі № 804/4602/16
