Позивачка просила суд стягнути з роботодавця середній заробіток за вимушений прогул через невчасне повернення трудової книжки та середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум.
Місцевий суд задовольнив позов частково, стягнув із роботодавця на користь позивачки суму середнього заробітку за затримку трудової книжки, у решті позовних вимог відмовив.
Апеляційний суд збільшив суму коштів, що підлягають стягненню з відповідача за несвоєчасну видачу трудової книжки, у решті рішення суду залишив без змін.
Позивачка в касаційній скарзі просила суд стягнути з відповідача середній заробіток і за час затримки розрахунку при звільненні, і за час затримки видачі трудової книжки.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду змінив судові рішення попередніх судів, стягнув з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу, а не за час несвоєчасного повернення трудової книжки.
З ч. 1 ст. 117, ч. 1 ст. 116 КЗпП зрозуміло, що обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Отже, положеннями статей 117, 235 КЗпП передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за ст. 117 КЗпП, так і за ст. 235 КЗпП, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
При цьому заслуговують на увагу доводи касаційної скарги в частині періоду стягнення середнього заробітку з урахуванням того, що трудову книжку позивачка отримала 30 травня 2018 року, а 5 червня 2018 року їй виплатили компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки. Період, за який слід стягнути середній заробіток, становить з 26 лютого до 5 червня 2018 року включно, тобто 67 днів, а не 62 дні, як зазначили суди.
Постанова Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 686/20491/18 (провадження № 61-1879св20)
