⚡️НОВА ПОДАТКОВА НАКЛАДНА ТА ПДВ-ДЕКЛАРАЦІЯ: ЧИ СТАЛАСЯ РЕВОЛЮЦІЯ⚡️
Постанова ВС від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17
Відповідно до змісту податкових накладних (далі — ПН), виписаних постачальником, з посиланням на договір поставки підприємству було поставлено товар на загальну суму 8 821 200,02 грн, у тому числі ПДВ.
Податківці проаналізувавши фінансово господарську діяльність постачальника вказали, що він в період з моменту його державної реєстрації жодних операцій щодо отримання товарів/послуг (крім реєстрації електронного ключа в центрі сертифікації ключів) не здійснював. Про що свідчить витяг з Реєстру ПН.
Тому контролери були переконані, що постачальник фактично не міг поставити відповідні товарно-матеріальні цінності (далі — ТМЦ) у зв’язку з їх відсутністю, операції з постачання ТМЦ не мали реального характеру та лише відображалися на паперових носіях, а тому вказаний правочин є недійсним.
Верховний Суд вказав, що:
- недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину;
- ПН, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки;
- підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ є факт реального здійснення операцій з придбання ТМЦ з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст;
- встановлюючи правило щодо обов’язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов’язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце;
- тому ПН, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків;
- не будучи стороною укладеного договору, податківці надали суду ті наявні в них докази, які містять відомості, пов`язані з укладенням договору, та є достовірними при визначенні податкових зобов`язань боржника як платника ПДВ.
З огляду на наведене вище Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2020 у справі № 640/18643/18.
