Хто несе відповідальність за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД при виконанні договору комісії?
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР зі змінами та доповненнями (далі — Закон 185), виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів із дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку (ст. 2 Закону 185).
Порушення резидентами, крім суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 Закону 185 або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 Закону 185, тягне за собою стягнення пені за кожен день прострочення у розмірі 0,3% від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Нацбанку на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) (ст. 4 Закону 185).
Згідно з пунктом 1 статті 1011 Цивільного кодексу України (ЦК), за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням іншої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Комісіонер зобов’язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо в договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов’язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться (п. 1 ст. 1014 ЦК).
За договором, укладеним з третьою особою, комісіонер набуває права навіть тоді, коли комітент був названий у договорі або прийняв від третьої особи виконання договору (п. 2 ст. 1016 ЦК).
У разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов’язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи (п. 4 ст. 1016 ЦК).
Отже, відповідальність, передбачена статтею 4 Закону 185 за порушення термінів розрахунків, встановлених статтями 1 і 2 Закону 185, при виконанні договорів комісії покладається на сторону договору, яка набуває права та стає зобов’язаною за зовнішньоекономічним договором, укладеним з третьою особою, тобто комісіонером.
