Якщо працівник, який ініціював своє звільнення за власним бажанням, у подальшому змінює позицію, за загальним правилом у нього є можливість продовжити працевлаштування у того ж роботодавця шляхом відкликання заяви про звільнення. Іншою є ситуація у разі припинення трудових відносин за угодою сторін. Працівник у такому випадку позбавлений права відкликати свою заяву про звільнення.
На це, зокрема, вказав суд, керуючись нормами чинного законодавства та наявною судовою практикою.
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
Так, частина 2 статті 38 Кодексу законів про працю України (КЗпП) передбачає, що якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Отже, при звільненні за власним бажанням за працівником закріплено право продовжити роботу (відкликати свою попередню заяву) у випадку існування на те підстав. Однак при звільненні за угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП відповідного права у працівника немає.
Зокрема, як указано в пункті 12 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, при досягненні домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді на це роботодавця і працівника. Тобто якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення.
Таким чином, основоположною відмінністю між звільненням за угодою (або ж згодою) сторін та звільненням з ініціативи працівника є вираження бажання обох сторін одночасно у випадку угоди сторін, та відповідно, наявність бажання лише працівника у випадку припинення трудових відносин за його ініціативою.
Звільнення за угодою сторін передбачає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк. У свою чергу, звільнення з ініціативи працівника не передбачає обов’язкової наявності згоди роботодавця на таке звільнення, оскільки в даному випадку працівник реалізовує своє право, передбачене трудовим законодавством, а роботодавець вимушений погодитись із звільненням працівника незалежно від свого бажання. Із цієї відмінності таких двох підстав припинення трудових відносин і випливають усі особливості, притаманні кожній із них при подальшому практичному застосуванні.
