Прохання учасника (сторони) правочину не здійснювати реєстрацію договору оренди земельної ділянки, волевиявлення на укладення якого він виявляв у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, не є підставою для визнання договору недійсним.
На цьому наголосив Верховний Суд України (ВСУ), розглядаючи справу за позовом фізособи про визнання протиправними дій відділу Держкомзему щодо здійснення державної реєстрації договору оренди землі, сторонами якого є сам позивач і юрособа. Водночас позивач просив зобов’язати відповідачів скасувати державну реєстрацію цього договору, а також запис про його державну реєстрацію у відповідному розділі Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
Відповідну позицію суд обгрунтовував тим, що своє волевиявлення на укладення договору учасник (сторона) правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. А реєстрація договору є лише адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору.
Крім того, ВСУ вказав на те, що відповідно до статті 214 Цивільного кодексу України (ЦК) відмова від двостороннього правочину може відбуватися лише за взаємною згодою сторін. Одностороння незгода сторони з реєстрацією підписаного (укладеного) нею договору не може визнаватися обставиною для визнання його недійсним із підстав, передбачених частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК.
Тому звернення однієї зі сторін договору до державного реєстратора із заявою про відкликання свого підпису в договорі оренди земельної ділянки або вимогою не проводити реєстрацію договору, поданого іншою стороною, не може бути підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди земельної ділянки.
