Мін’юст узявся вирішити проблеми колізії норм щодо реєстрації речових прав під час вчинення нотаріальних дій нотаріусом.
Зокрема, з 01.02.2014 набрала чинності постанова КМУ «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» від 17.10.2013 № 868, абзац 4 пункту 2 якої передбачає: нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно в результаті вчинення такої дії. Тобто виходить, що, наприклад, при посвідченні правочинів (договорів купівлі-продажу, договорів дарування нерухомості, договорів оренди будівлі та капітальної споруди на строк не менше трьох років, договорів позички нерухомості, договорів управління нерухомістю тощо) нотаріус може одночасно реєструвати відповідні права та їх обтяження на нерухомість.
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
Однак дещо інші вимоги містить частина 5 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV. Згідно з цією нормою державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Крім цього, передбачено, що держреєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Тому, на думку міністерства, у разі наявності розбіжностей у нормативно-правових актах, якими врегульовано порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно при вчиненні нотаріальних дій, нотаріуси повинні застосовувати положення нормативного акту, що має вищу юридичну силу.
