На момент здійснення підприємством-позивачем операції з передачі обладнання до статутного фонду іншої юрособи (ТОВ) до державної реєстрації змін до статуту цього ТОВ в частині зміни складу учасників та розподілення часток статутного фонду, позивач та відповідне ТОВ не є пов’язаними особами в розумінні Податкового кодексу України (ПК), а відтак застосування податковим органом до правовідносин, що виникли, звичайних цін є неправомірним. Таку позицію висловили суди першої та апеляційної інстанцій, проаналізувавши норми чинного законодавства.
Крім цього, законним визнали суди і віднесення позивачем до собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) витрати на оплату праці працівникам, які були незадіяні на виробництві, та ЄСВ.
Чи покарають за воєнного стану за неподання звітності
Адже вказані витрати здійснені позивачем у зв’язку з простоєм підприємства з огляду на відсутність належних організаційних та технічних умов і необхідності приведення проектної документації у відповідність до вимог законодавства України. Факт простою підтверджений належним чином оформленими документами і податківцями не спростований.
Відповідно до положень Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці (п. 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004 № 5). Так, фонд оплати праці складається з:
- фонду основної заробітної плати;
- фонду додаткової заробітної плати;
- інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Як вбачається з підпункту 2.2.12 вказаної Інструкції до фонду додаткової заробітної плати, який включає в себе доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій, входить оплата за невідпрацьований час, а саме оплата простоїв не з вини працівника.
Відповідно до частини 1 статті 34 Кодексу законів про працю України (КЗпП) простій — це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) (ч. 1 ст. 113 КЗпП).
Таким чином, витрати позивача на оплату праці працівникам, незадіяним на виробництві, відносяться до фонду оплати праці та є такими, що пов’язані зі здійсненням позивачем своєї господарської діяльності, а відтак здійснені правомірно.
