Відрядження у вихідні дні
Чи враховувати вихідні дні для нарахування заробітної плати відрядженого працівника?
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
Відповідно до пункту 14 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.1998 №59 (далі — Інструкція №59), яка поширюється на органи державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, під час відрядження за працівниками зберігається середній заробіток на всі робочі дні тижня за графіком, установленим за місцем постійної роботи.
Отже, робочі дні перебування працівника у службових відрядженнях можуть відображатися в табелі таким чином: у першому рядку зазначається кількість годин згідно зі встановленим для відповідної категорії працівників режимом за основним місцем роботи (наприклад, 8), а в другому рядку — умовні позначення перебування у відрядженні (ВД).
Вихідні, святкові та неробочі дні, що припали на час відрядження, в табелі відображають так само, як і для решти працівників, які не перебувають у відрядженні. Такі дні можна відображати в табелі як робочі лише у разі, коли працівника направлено у відрядження спеціально для виконання робіт у зазначені дні. Таке направлення вважається залученням до роботи у вихідні, святкові, неробочі дні і може відбуватися лише у випадках, передбачених частиною другою статті 71 Кодексу законів про працю України (КЗпП).
Пунктами 11–12 розділу І Інструкції №59 встановлено, що у разі відбуття працівника у відрядження у вихідний день, йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку. А якщо наказом про відрядження передбачено повернення працівника з відрядження у вихідний день, то працівникові може надаватися інший день відпочинку відповідно до законодавства у сфері регулювання трудових відносин.
Як бачимо, зазначені пункти Інструкції №59 не є нормами прямої дії, а мають відсильний характер. Причому не відсилають нас до інших нормативних актів, а лише зазначають, що надання таких днів відпочинку має бути «встановлено» і до того ж має відповідати законодавству щодо регулювання робочого часу працівників.
Таким чином, можна дійти висновку, що надання інших днів відпочинку, обумовлене вибуттям/прибуттям з відрядження у вихідні дні, має бути передбачено у колективному договорі підприємства, а порядок надання днів відпочинку може бути регламентований правилами внутрішнього розпорядку. Причому такий порядок не може призводити до збільшення та/або зменшення нормальної тривалості робочого часу за місяць, квартал тощо.
Отже, у разі якщо працівнику буде надано інший день відпочинку, наприклад, за вибуття у відрядження у вихідний день, то день вибуття слід вважати (табелювати) робочим днем, а інший день відпочинку — вихідним днем.
Питання виходу працівника на роботу в день вибуття у відрядження та в день прибуття з відрядження також мають врегульовуватися правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства (п. 13 р. І Інструкції №59).
