Наразі у Кодексі законів про працю України (КЗпП) немає положень, які б прямо зобов’язували працівника не розголошувати комерційну таємницю підприємства. І це становить проблему для суб’єктів господарювання, які прагнуть захистити секретну інформацію від посягань з боку свого персоналу. Та правовий захист інформації, що становить комерційну таємницю, не обмежується самим лише закріпленням у нормативно-правових актах прав та обов’язків відповідних суб’єктів щодо захисту відомостей з обмеженим доступом.
Тож реалізовувати свої права лишається за принципом: «дозволено все, що не заборонено законом». Загалом про право суб’єктів господарювання без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, йдеться й у частині першій статті 19 Господарського кодексу України (ГК). Водночас про свободу роботодавців на власний розсуд регулювати відносини щодо визначення й охорони комерційної таємниці згадується у низці інших законодавчих актів.
Але перш ніж говорити про захист комерційної таємниці, слід визначитися власне з поняттям комерційної таємниці та його змістом.
Поняття і статус комерційної таємниці
Цивільний кодекс України (ЦК) визначає комерційну таємницю як інформацію, яка є секретною в тому розумінні, що вона загалом чи у певній формі та сукупності її складових невідома та не є легкодоступною для осіб, які зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить; у зв’язку з цим має комерційну цінність і є предметом адекватних існуючим обставинам заходів для збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію (ст. 505 ЦК).
Згідно зі статтею 420 ЦК комерційна таємниця є об’єктом інтелектуальної власності. Відповідно, майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визнала інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.
Розголошення комерційної таємниці — несанкціоноване розкриття відомостей, працівником, якому ці відомості були довірені у зв’язку з виконанням трудових обов’язків, іншій особі, якщо це завдало шкоди підприємству
Зокрема, до майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать:
- право на використання комерційної таємниці;
- виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
- виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ст. 506 ЦК).
Більш конкретною стосовно права власника захищати свою комерційну таємницю є стаття 162 ГК. Вона передбачає, що суб’єкт господарювання, який є власником технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами. Звичайно, за умов, що ця інформація має комерційну цінність через те, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а власник інформації вживає належних заходів для охорони її конфіденційності. Строк правової охорони комерційної таємниці обмежується в часі і може закінчитися, наприклад, у разі потрапляння цієї інформації до конкурента тощо.
Відомості, що не становлять комерційної таємниці
Комерційну таємницю не становлять:
- установчі документи, документи, що дають змогу займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;
- інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
- дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;
- відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату загалом та за професіями і посадами, а також про наявність вільних робочих місць;
- документи про сплату податків та обов’язкових платежів;
- інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
- документи про платоспроможність;
- відомості про участь посадових осіб підприємства у кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
- відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.
Частина друга статті 505 ЦК уточнює, що комерційною таємницею можуть бути відомості найрізноманітнішого характеру, а саме:
- технічного (бази даних, комп’ютерні програми, створені підприємством, усі види «ноу-хау», техпроекти тощо);
- організаційного та комерційного (дані про укладені або заплановані контракти, контрагентів/клієнтів, інформація про переговори, маркетингові дослідження, калькуляція витрат виробництва, рівень прибутку, плани розвитку підприємства та його інвестицій тощо);
- виробничого (промислові зразки, незапатентовані товарні знаки тощо);
- інші, за винятком тих, що згідно із законом не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
Зокрема, вичерпний перелік інформації, яка не є комерційною таємницею, наведено у постанові КМУ «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 09.08.1993 № 611 (далі — Постанова № 611). Такі відомості підприємства зобов’язані надавати органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам на їхню вимогу.
Тобто можна дійти висновку, що склад та обсяг відомостей, які становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту самостійно визначає її власник (керівник підприємства) із дотриманням чинного законодавства. Принаймні, з огляду на вимоги Постанови № 611. Утім розпоряджатися відповідною інформацією на власний розсуд і здійснювати щодо неї будь-які законні дії, зокрема, обмежити доступ до неї третіх осіб, підприємство має право, якщо при цьому не порушено прав третіх осіб.
Способи захисту комерційної таємниці
На сьогодні українське трудове законодавство взагалі не містить способів охорони комерційної таємниці у відносинах між роботодавцем і працівником як під час дії трудових відносин, так і після їх припинення (звільнення працівника). Однак це не заважає роботодавцеві як власнику комерційної таємниці реалізовувати передбачене законом право на захист своєї комерційної таємниці, вживаючи певних заходів (правових, організаційних, технічних) для збереження конфіденційності такої інформації.
Правові
Ефективним способом захисту комерційної таємницї є закріплення права суб’єкта господарювання на комерційну таємницю та її охорону на локальному рівні. Наприклад, шляхом розроблення та прийняття відповідних внутрішніх документів. З метою оптимального забезпечення охорони комерційної таємниці доцільно визначити режим комерційної таємниці не в одному локальному акті, а в кількох актах суб’єкта господарювання (особливо, якщо це велике підприємство). Зокрема, це можуть бути:
- положення (інструкція) про режим доступу до інформації, що становить комерційну таємницю підприємства (у т. ч. про порядок надання державним та іншим органам за їх запитами відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства);
- накази про затвердження переліку відомостей, що становлять комерційну таємницю, або про призначення осіб, відповідальних за режим збереження комерційної таємниці;
- договір (угода) про нерозголошення комерційної таємниці, що його укладають з особами, які мають доступ до цієї інформації;
- зобов’язання чи розписка працівника про нерозголошення інформації, що є комерційною таємницею, тощо.
Правовий захист комерційної таємниці здійснюється шляхом закріплення на локальному рівні права на неї, визначення її складу й обсягу, організації порядку допуску до цієї інформації, регулювання збереження комерційної таємниці у рамках трудових відносин, у господарській діяльності та у відносинах з органами державної влади.
Право суб’єкта господарювання на комерційну таємницю фіксують також в установчих документах підприємства (включаючи до статуту підприємства розділи, які регламентують захист комерційної таємниці), правилах внутрішнього трудового розпорядку, посадових інструкціях, колективному договорі, трудовому договорі (контракті). Коли договір укладається із керівником підприємства та іншими наближеними до комерційної таємниці працівниками, зобов’язання про нерозголошення інформації можна оформити записом безпосередньо у тексті трудового договору (контракту) або у вигляді окремого документа, що є додатком до нього. Причому, оскільки комерційна таємниця є об’єктом інтелектуальної власності, у трудовому договорі варто передбачити, що вся інформація, створена працівником у процесі виконання трудових функцій і визнана комерційною таємницею, належить роботодавцю, а розробник не залишає за собою жодних прав на неї.
Водночас слід мати на увазі, що немає жодного законодавчого акта, який би зобов’язував того чи того працівника підписувати договір про нерозголошення комерційної таємниці. Однак, якщо обов’язок працівника не розголошувати комерційну таємницю прописаний у правилах внутрішнього трудового розпорядку, в колективному або трудовому договорі, посадовій інструкції, а робота з конкретною інформацією входить до обов’язків працівника, він мусить дотримуватися розпоряджень роботодавця щодо захисту комерційної таємниці.
У разі закріплення умов щодо збереження комерційної таємниці у внутрішніх документах підприємства відмову працівника підписати зобов’язання про нерозголошення комерційної таємниці можна розцінювати як порушення трудової дисципліни
З відповідними локальними актами підприємства про забезпечення охорони комерційної таємниці, які містять перелік конфіденційної інформації, передбачають права та обов’язки працівників щодо її нерозголошення, відповідальність за розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства, тощо працівників обов’язково слід попередньо ознайомити під підпис. Адже, якщо працівник не знатиме, які відомості належать до комерційної таємниці і як слід поводитися з такими відомостями, відповідно, він не нестиме відповідальності за їх розголошення або за порушення встановленого порядку роботи з ними.
Так, за невиконання зобов’язань за трудовим договором роботодавець має право притягнути працівника до дисциплінарної (ст. 147 КЗпП) чи матеріальної відповідальності (ст. 132 КЗпП), але лише в межах, встановлених законом, за наявності належних підстав та умов. Крім цього, за незаконне розголошення комерційної таємниці підприємства передбачена ще й адміністративна (ч. 3 ст. 164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення; КпАП) та кримінальна відповідальність (ст. 163, 231, 232 Кримінального кодексу України; КК) (див. Таблицю).
Відповідальність за порушення, що стосуються збереження комерційної таємниці
| Порушення | Санкції | Норма |
| Дисциплінарна | ||
| Порушення трудової дисципліни | догана або звільнення/інші дисциплінарні стягнення | ст. 147 КЗпП |
| Адміністративна | ||
| Отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також іншої конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця | штраф від 9 до 18 нмдг (від 153 до 306 грн.) | ч. 3 ст. 164-3 КпАП |
| Матеріальна | ||
| Заподіяння шкоди підприємству працівником, крім працівників — посадових осіб, з вини яких заподіяно шкоду під час виконання трудових обов’язків | у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше за середній місячний заробіток винного працівника | ч. 1 ст. 132 КЗпП |
| Кримінальна | ||
| Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер | штраф від 50 до 100 нмдг (від 850 до 1700 грн.) або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі до трьох років | ч. 1 ст. 163 КК |
| Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, вчинені повторно або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації | позбавлення волі на строк від трьох до семи років | ч. 2 ст. 63 КК |
| Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності | штраф від 3000 до 8000 нмдг (від 51 000 до 136 000 грн.) | ст. 231 КК |
| Умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності | штраф від 1000 до 3000 нмдг з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років | ст. 232 КК |
Організаційні
Виокремлення і захист комерційної таємниці на підприємстві потребують не лише документального закріплення, а й правильної організації. Тобто власне встановлення режиму доступу до відповідної секретної інформації (в т. ч. з визначенням кола працівників, які мають такий доступ) та порядку роботи (діловодство, облік, збереження, розмноження, оброблення інформації тощо) з носіями такої інформації — документацією, дисками, флешками та ін. Зокрема, ці матеріальні носії в жодному разі не можна відкрито розміщувати (залишати) на робочому місці, їх слід зберігати у сейфі, металевій шафі, шухляді столу, що надійно замикається.
Тобто інформацію, яка включає комерційну таємницю, слід не лише юридично, а й фактично відокремити від решти неконфіденційної інформації. Зокрема, бажано не зберігати документи, які містять інформацію з обмеженим доступом, разом з іншими «звичайними» документами. Як правило, до документа чи іншого матеріального носія, що містить таємну інформацію, застосовують гриф обмеження доступу. Але й він не поширюється автоматично на всю інформацію, яку містить документ, а лише на інформацію з обмеженим доступом.
При цьому важливо розуміти, що проставлення відповідного грифу на будь-якому документі не відносить його автоматично до комерційної інформації, якщо відображена у ньому інформація не відповідає ознакам, визначеним законодавством або внутрішніми документами підприємства.
Для безпосереднього контролю за збереженням комерційної таємниці на підприємстві навіть можна створити спеціальну службу безпеки, яка вчасно виявлятиме серед персоналу тих працівників, які мають намір продати наявні в їхньому розпорядженні відомості іншим особам або використати задля отримання особистого зиску.
Технічні
Поряд із запровадженням правових та організаційних механізмів захисту комерційної таємниці не менш дієвим є застосування спеціальних технічних засобів. Йдеться, зокрема, про різні технічні засоби виявлення каналів витоку інформації;
- сканувальні приймачі, прилади для виявлення прихованих відеокамер та інших радіовипромінювальних пристроїв, багатофункціональні та комбіновані пошукові прилади, пошукові автоматизовані програмно-апаратні комплекси, нелінійні локатори, апаратура для виявлення диктофонів;
- системи акустичного і віброакустичного зашумлення;
- пристрої швидкого знищення інформації (утилізатори аудіокасет, дискет, жорстких дисків);
- спеціальне програмне забезпечення для захисту конфіденційної інформації тощо.
Отже, роботодавці для ефективного захисту своїх підприємницьких інформаційних потоків від неправомірних зазіхань власного персоналу мають створити таку систему захисту комерційної таємниці, яка поєднувала б як правове та організаційне забезпечення, так і спеціальні технічні засоби. Але лише в рамках чинного законодавства і не порушуючи конституційних прав і свобод працівників.
Крім того, реалізація будь-яким суб’єктом господарювання свого права на комерційну таємницю та її захист не може бути використана для приховування правопорушень і заподіяння шкоди державним і суспільним інтересам, а також правам та законним інтересам інших суб’єктів господарювання.
Стаття підготовлена за матеріалами журналу "Головбух"
