Позивач експортував товар на користь компанії-нерезидента, що мала розрахуватися валютою. Але кошти на рахунок української компанії (позивача) не надходили. Компанії уклали угоду про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог зі сплати коштів у валюті (євро). Проте податковий орган цього факту не врахував і застосував до позивача штрафні санкції.
Контролери зазначили, що уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог впродовж строку дії постанов НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» (від 14.09.2016 № 386 та від 13.12.2016 № 410). Тому, під час припинення контрольованих операцій у такий спосіб резидент не звільнений від фінансової відповідальності за порушення граничних строків розрахунку у сфері ЗЕД за статтею 1 чинного на час розгляду справи Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР (Закон № 185).
Верховний Суд (ВС) з цієї справи зауважив, що суб’єкти ЗЕД мають право:
- укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім прямо або у винятковій формі заборонених законами України;
- самостійно визначати форму розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
Чинне законодавство не забороняє та не обмежує законні форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, що не передбачають надходження іноземної валюти на рахунок резидента. Виконання зобов’язань резидента України перед нерезидентом за зовнішньоекономічним контрактом зарахуванням зустрічних грошових вимог за наявності правильно оформлених документів один із законних засобів врегулювання сторонами взаємних зобов’язань.
Обмеження, запроваджені постановами Правління НБУ щодо зняття з валютного контролю експортних операцій клієнтів на підставі документів про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в іноземній валюті, адресовані винятково уповноваженим банкам. Отже припинення зобов’язань у такий спосіб не є підставою для висновку про порушення резидентом граничних строків розрахунку у сфері ЗЕД та підставою для нарахування пені.
З урахуванням наведеного судова палата в цій справі сформулювала нову правову позицію: резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України. Тобто, перебування таких операцій на контролі не спричиняє наслідку у застосуванні штрафних санкцій (пені) за порушення строків ЗЕД-розрахунків. Припинення зобов’язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та виключно можна обмежити винятково законами України.
