Кожен має право на працю, яка включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України).
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надала ВРУ, є частиною національного законодавства України. При цьому статтями 81 та 9 КЗпП передбачено, що якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовують правила міжнародного договору. Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.
Основні зміни з нового Закону про працю
В Україні діє Конвенція Міжнародної організації праці № 29 «Про примусову чи обов’язкову працю», підписана 28.06.1930 в Женеві. Пунктом 1 статті 2 цієї Конвенції визначено, що термін «примусова чи обов’язкова праця» означає будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.
Стаття 2 КЗпП у поняття «право громадян України на працю» включає право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. А статтею 5-1 КЗпП закріплено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, вільний вибір діяльності.
Виходячи з вищевикладеного у роботодавця відсутні підстави примушувати працівника працювати.
