Повністю погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що пунктом 16 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93 (далі — Декрет) чітко визначено компетентний орган, який здійснює застосування фінансових санкцій за порушення статті 9 цього Декрету (недекларування валютних цінностей та іншого майна), та водночас не передбачено множинного тлумачення відповідних положень.
Зокрема, право на застосування санкцій, передбачених статтею 16 Декрету, закріплене виключно за Нацбанком та за його визначенням — за підпорядкованими йому установами.
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
Указ же Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» від 27.06.1999 № 734/99 та Положення про валютний контроль, затверджене постановою НБУ від 08.02.2000 № 49, якими податкові органи наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету, на думку суду, не підлягають застосуванню. Врегульовуючи по-іншому питання, які вже були врегульовані законом, останні суперечать обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створюють протиріччя в правовому регулюванні відносин.
Оскільки зазначений Декрет має силу закону, тобто вищу юридичну силу, аніж укази Президента України та постанови НБУ, застосування до підприємства штрафних санкцій у цьому випадку не належить до компетенції податкового органу.
