Банк проведень: безоплатна передача й отримання товарів
Позивач попросив суд стягнути борг за договором позики.
За умовами договору позики:
- позивач позичив відповідачеві 306 тис. грн, що на час укладення договору еквівалентно 30 тис. євро;
- відповідач зобов’язався повертати борг рівними частинами щомісяця по 5,477 тис. грн, що було еквівалентно 537 євро.
Упродовж трьох років відповідач сплатив позивачеві 324 тис. грн, що з урахуванням курсу євро на день часткового погашення боргу за кожним платежем становить 11,8 тис. євро.
Позивач вважає, що залишок боргу на день звернення до суду — 601,146 тис. грн, що еквівалентно 18,2 тис. євро за курсом НБУ на час звернення до суду.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Він зауважив, що предмет договору позики — 306 тис. грн, що еквівалентно 30 тис. євро за курсом 10,2 грн за 1 євро, і позивач отримав цю суму боргу.
Апеляційний суд скасував рішення районного суду, частково задовольнив позов, стягнув із відповідача заборгованість, зробивши перерахунок у бік її зменшення.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції.
Касаційний суд пояснив, якщо позичальник отримав у позику інвалюту, він зобов’язаний, якщо інше не передбачають закон чи договір, повернути позикодавцеві таку саму суму коштів в інвалюті, яку він отримав у позику (ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України).
За договором позики відповідач зобов’язувався повернути грошову суму готівкою частинами за встановленим графіком, платежами не менше ніж 5,477 тис. грн, що еквівалентно 537 євро. Розмір періодичних платежів, які мав сплачувати позичальник, також визначили за обмінним курсом: на день передачі грошей 1 євро = 10,2 грн.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки предметом договору позики є 306 тис. грн, що еквівалентно 30 тис. євро, за встановленим сторонами договору обмінним курсом 10,20 грн за 1 євро. І саме таку суму коштів позивач отримав упродовж 2013—2016 років від відповідача. Отже, посилання позивача на курс НБУ станом на час пред’явлення позову є таким, що суперечить умовам договору позики, що уклали сторони.
