Наразі час простою не з вини працівника оплачують у розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) (ст. 113 КЗпП). Це мінімальна норма оплати часу простою не з вини працівника та не передбачає заборону проводити оплату в більшому розмірі.
Зокрема, комерційні підприємства можуть встановлювати у колективному договорі вищий розмір оплати часу простою, дотримуючи норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими та територіальними угодами.
Керівник державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації, що фінансується або дотується з бюджету, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні в межах фонду заробітної плати, передбаченого у кошторисі, може самостійно визначати розмір оплати часу простою працівників, але не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові тарифного розряду (окладу) (постанова КМУ від 07.03.2022 № 221). Наприклад, відповідно до пункту 8.3.3 Галузевої Угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2021—2025 роки сторони рекомендують керівникам установ та закладів освіти забезпечити оплату простою працівникам, включаючи непедагогічних та тих, які працюють за сумісництвом, не з їх вини в розмірі середньої заробітної плати.
