Верховний Суд України проаналізував практику застосування статті 625 Цивільного кодексу України (ЦК) при розгляді цивільних справ про відповідальність за порушення грошових зобов’язань (стягнення індексу інфляції та 3% річних), виділивши таке:
Штрафи за несвоєчасне подання чи неподання звітності
- приписи статті 625 ЦК про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов’язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних;
- не є грошовими зобов’язання, в яких грошові знаки використовуються не як засіб погашення грошового боргу, а виконують роль товару: зобов’язання передачі грошей, що випливають з угод обміну валюти, опціону, купівлі-продажу монет і банкнот, зобов’язання повернути грошові знаки, які перебували на зберіганні, передати перевізником банкноти за договором перевезення та інші. З огляду на це стаття 625 ЦК не застосовується до зазначених відносин;
- дія статті 625 ЦК не поширюється на трудові правовідносини (щодо заборгованості із зарплати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва тощо) та сімейні правовідносини;
- норми частини 2 статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, яке визначене у гривні;
- сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) тощо.
