головний експерт з податкового обліку Експертус Головбух
Облікова політика потрібна, щоб вибрати спосіб обліку і законно знизити податкове навантаження. Облікова політика підприємства фіксує його вибір у варіативних правилах ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Підходьте до її розробки стратегічно, щоб сформувати механізм захисту у разі претензій фіскальних органів та можливих судових спорів
Підприємство зобов’язане вести бухоблік з дня його реєстрації до ліквідації. Обов’язок створити всі умови, щоб правильно вести бухоблік повинен керівник підприємства (ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV; далі — Закон № 996). Фінансова звітність завершує окремий період ведення бухгалтерського обліку підприємством. Складати фінансову звітність — обов’язок (ст. 11 Закону № 996).
У багатьох випадках норми національних або міжнародних стандартів дають право вибору серед принципів, методів і процедур, що використовує підприємство для ведення бухобліку, складання і подання фінзвітності. Сукупність обраних принципів, методів і процедур формують облікову політику (ст. 1 Закону № 996).
Без наявності облікової політики у підприємства не буде змоги правильно вести бухгалтерський облік та складати фінансову звітність. Відповідно облікова політика — це обов’язок, а не право підприємства.
На самому початку розпорядчого документу про облікову політику визначьтеся із глобальним питанням — оберіть між НП(С)БО та МСФЗ. Підприємства, які позбавлені такого права вибору та зобов’язані застосовувати МСФЗ наведені у статті 12-1 Закону № 996.
Орієнтовний перелік інших складових облікової політики наведений у пункті 2.1 Методрекомендацій № 635:
методи оцінки вибуття запасів;
періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;
порядок обліку і розподілу транспортно-заготівельних витрат;
методи амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів;
вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;
підходи до переоцінки необоротних активів;
застосування класів 8 та 9;
метод обчислення резерву сумнівних боргів;
перелік створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів;
інші елементи та принципи, які впливають на ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.
Однак цей перелік не дає повного уявлення про всі елементи облікової політики. Дещо приховує Закон № 996, дещо містять національні стандарти бухобліку або міжнародні стандарти фінансової звітності.
В обліковій політиці для розкриття облікових рішень підприємства використовують і низку кількісних критеріїв суттєвості. Необхідність їх відображення так само зумовлена можливостями, що їх надають стандарти бухгалтерського обліку.
Наприклад, пункт 16 НП(С)БО 7 «Основні засоби» надає підприємству право переоцінювати об’єкти основних засобів, якщо їхня залишкова вартість істотно відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. Утім, НП(С)БО 7 не визначає власне критерію суттєвості такого відхилення, тому внаказі про облікову політикудоцільно зазначити не лише рішення щодо застосування переоцінок, а й кількісні критерії для такого застосування.
Важливо, що критерії суттєвості застосовують і до додаткових статей фінансової звітності (п. 4 розд. ІІ НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»). Відповідно, окрему додаткову статтю, наприклад Балансу (Звіту про фінансовий стан) чи Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід), може бути визнано не суттєвою для окремого її подання у таких звітах. Водночас вона може бути достатньо суттєвою, щоб окремо розкрити її у примітках до фінансової звітності (пп. 2.20.3 Методрекомендацій № 635).
Тож у розпорядженні підприємства є й механізм застосування різних кількісних критеріїв суттєвості. Допомогти визначитися з ними можуть, зокрема, ті самі Методрекомендації № 635, Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені наказом Мінфіну від 30.09.2003 № 561, та інші подібні методрекомендації. Утім, остаточне рішення щодо визначення кількісних критеріїв суттєвості залежить лише від підприємства, яке формує свою облікову політику.
Облікова політика підприємства: приклад
Зазвичай розпорядчим документом про облікову політику підприємства називають наказ, яким затверджено положення про облікову політику. У ньому мають бути відображені принципи, методи і процедури, якими користується підприємство для ведення бухгалтерського обліку, складання і подання фінансової звітності і щодо яких нормативно-правові акти з бухгалтерського обліку передбачають більш ніж один варіант. Тут наводять і попередні оцінки, що їх застосовують для розподілу витрат між відповідними звітними періодами.
Немає сенсу переписувати в облікову політику те, що вже записано в законі. Вносьте лише ті умови, де обираєте один з можливих способів обліку. Наприклад, як амортизувати основні засоби — прямолінійним, зменшення залишкової вартості чи іншим методом.
Це справедливо і для змін. Записуйте їх до облікової політики, якщо поправки стосуються способів обліку, що застосовуєте. Припустімо, змінилися правила переоцінки основних засобів, але підприємство їх взагалі не переоцінює. Тоді й писати про нові правила в обліковій політиці не треба.
Отже, виконувати доведеться все, що прямо прописано у законі. Якщо продублюєте те саме в обліковій політиці — змарнуєте час.
У Додатку наводимо варіативний зразок облікової політики. Він потребує доопрацювання залежно від специфіки і потреб вашого підприємства. Наприклад, великим підприємствам рекомендуємо в розділі «Бухгалтерський облік» виділити підрозділи: «Основні засоби», «Дебіторська заборгованість», «Зобов’язання та забезпечення», «Доходи», «Витрати» тощо. Індивідуального підходу потребують і додатки до облікової політики.
Норми НП(С)БО та МСФЗ не завжди категоричні. Подеколи вони дають право обирати, як вести бухоблік та складати фінзвітність. Для цього достатньо закріпити свій вибір в розпорядчому документі.
Облікова політика має більше сили, ніж здається на перший погляд. Вона здатна протистояти навіть натиску податківців. Чітко сформульована облікова політика підприємства може стати запорукою захисту в суді. Як саме? Покажемо на реальних судових спорах компаній з фіскалами. Підкажемо, що прописати в обліковій політиці, щоб дати відсіч податківцям.
Як довели собівартість товарів та витрати на транспортування
Облікова політика підприємства: яких помилок уникати
Звідки у бухгалтерів облікова політика? Отримують у «спадок» від попереднього головбуха, замовляють аудиторським фірмам, користуються шаблонами із правових баз... Часто й самотужки готують або вдосконалюють — і це не найгірший спосіб, якщо проаналізуєте типові помилки — міфи, які загрожують бізнесу.
Відсутність наказу про облікову політику: яка відповідальність
Облікова політика ― це елемент системи бухгалтерського обліку, тому розробляти її мають усі без винятку юридичні особи. Облікова політика підприємства — це сукупність принципів, методів і процедур, що їх використовує підприємство для складання і подання фінансової звітності (ст. 1 Закону № 996).
Визначену облікову політику оформлюйте відповідним організаційно-розпорядчим документом — наказом керівника підприємства (п. 1.3 Методрекомендацій № 635). Зверніть увагу, що видавати такий наказ не вимагають ані Податковий кодекс України, ані Закон № 996.
Вибір облікової політики потрібно погодити із власником (власниками) або уповноваженим органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів (ст. 8 Закону № 996).
Відсутність наказу про облікову політику означає, що кожну операцію, за якою НП(С)БО передбачають альтернативу (метод амортизації основних засобів, оцінки вибуття запасів тощо) керівник має узгоджувати окремим наказом.
Відсутність на підприємстві наказу про затвердження облікової політики контролери можуть розцінити як порушення правил ведення бухгалтерського обліку (ст. 164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення; КпАП). За таке порушення на керівника підприємства накладають адмінштраф у розмірі від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (нмдг) (від 136 до 255 грн). За повторне порушення протягом року адмінвідповідальність зростає — від 10 до 20 нмдг (від 170 до 340 грн).
Однак найголовніший ризик для підприємства — не ці штрафи, а невизначеність у разі фіскальної перевірки та неможливість застосувати додаткові методи захисту своїх інтересів у суді.
